Що робити з живчиком, який не може всидіти на місці, діє перш, ніж подумає про наслідки, не в змозі зосередитися на жодній справі? Виховувати? Сучасна медицина вважає: лікувати!
Проблеми з гіперактивними дітьми зазвичай починаються в школі. З початком навчання стає видно, що живчик абсолютно не може контролювати себе: розгулює під час уроку по класу, викрикує відповідь, не дослухавши питання вчителя, робить багато помилок, тому що неуважний, і своєю поведінкою заважає вчитися іншим.
Природно, цей некерований і «розгальмований» малюк починає школою відторгатися. І ось вже навішені ярлики: хуліган, безбашений.
Насправді дитина хвора, його діагноз - синдром дефіциту уваги та гіперактивності, СДУГ - як скорочують медики. Проте що робити з такими дітьми, часто не знають навіть лікарі, не те що вчителі і батьки. Хоча, на думку вчених, дітей, які страждають цим розладом, у Росії два мільйони.
Хто винен?
Тимко, коли був немовлям, неспокійно спав і багато плакав. А трохи підріс - розвинув таку активність, що я тільки встигала його підхоплювати. Дерся по стояку батареї під стелю; коли ми чекали на вулиці автобус, мавпочкою злітав на дах зупинки, дивуючи своєю поведінкою перехожих. Великі хлопці у дворі прозвали його «енерджайзер в натурі», дуже вже він відрізнявся від ровесників непосидючістю.
Підлаштовуючись під дитину, я гладила білизну тільки поки він спав, тому що боялася, що, перш ніж я встигну крикнути: «Обережно, праска гаряча!». Тимко встигне її схопити і обпектися. Тримаючи в руках кухонний ніж або розпечену сковорідку, я весь час була в напрузі, чекаючи, що син на бігу вріжеться в мою спину, скубне мене за руку.
... На дитячому майданчику я не раз чула: «Який розгальмований хлопчик», і бачила, як інші батьки відводять своїх дітей подалі від мого шибеника. Жвавість мого чада була нервовою, дратівливою
... Він криками і риданнями висловлював незадоволення з самих простих приводів. Домашні стали звинувачувати мене в м'якотілості, невмінні проявити суворість, коли хлопчик її заслуговує. Спробувала бути суворою і карати. Дитина стала поводитися ще гірше, малюк зробився просто шалений.
Попереду нерозв'язною проблемою маячила школа. Я зрозуміла: ні в яку гарну нас не візьмуть, хоча Тимко вже й читав, і взагалі інтелектуально розвивався дуже швидко. Але лаяти і карати його було марно: я серцем відчувала - хлопчик не в змозі себе контролювати, не він мчить по життю, а його несе якась невідома сила.
Вчені вважають, що СДУГ в Росії страждають близько 5% дітей і 2% дорослого населення. Хлопчиків з таким розладом в 3 рази більше, ніж дівчаток. Це серйозна і медична, і соціальна проблема. Через імпульсивність і некерованість гіперактивні діти частіше, ніж їх однолітки, отримують небезпечні травми, тонуть, потрапляють під машини. Вони частіше тікають з дому і кидають школу. Ці діти не дурніші за своїх однолітків, але вчаться гірше, тому що непосидючі, неуважні, погано зосереджуються, не вміють планувати час, швидко виснажуються емоційно і в той же час страждають завищеною самооцінкою. Вони вперті, агресивні і нетовариські, для них не існує авторитетів, вони не вміють працювати в команді, неуважні до інших і рідко переживають почуття ніяковості або провини.
Що викликає гіперактивність і дефіцит уваги?
Останні дослідження, проведені в різних країнах, показали, що цей розлад пов'язано з дефектом декількох генів, що призводить до порушень метаболізму мозку. У мозку виробляється мало допаміну, речовини, яка керує процесами гальмування і багато норадреналіну, який викликає зайве збудження.
Чим лікувати?
Коли я переконалася, що всі мої педагогічні прийоми безсилі, ми вирушили до лікарів. Дитині поставили діагноз: ММД - мінімальна мозкова дисфункція. Гіперактивність Тимка супроводжувалася тиками, енурезом і логопедичними проблемами. Лікарів ми обійшли кілька, і кожен пропонував своє лікування. Хтось вважав, що дитині треба дотримуватися строгої дієти, хтось, що треба вживати антиконвульсанти, хтось - препарати, що покращують кровообіг мозку і знімають внутрішньочерепний тиск.
Я відчувала, що у лікарів немає єдиної схеми лікування некерованих Живчиків, тому вибирала з їх призначень то одне, то інше, уважно спостерігала за результатами і раз на півроку повторювала обстеження. Не всі препарати давали ефект, але в цілому малюк став спокійнішим. Можливо, допомогло і лікування, і те, що я тепер по-іншому ставилася до його поведінки.
Я бачила, що немає сенсу його карати. Він все хапав без дозволу, біг, куди неможна, перебивав старших і вів себе безцеремонно, не тому, що був поганий, а тому, що діяв імпульсивно. Він не міг хоч на лічені секунди пригальмувати, засумніватися, подумати, злякатися покарання, пошкодувати .., перш ніж схопити, вирвати, вдарити, відняти.
... Але він не був у цьому винен! У США, Канаді, Європі, Австралії СДУГ лікують у першу чергу медикаментозно. Там вважають, що нейрохімічні процеси мозку одними виховними заходами не змінити. Хоча не заперечують, що гіперактивні діти потребують особливого підходу, і навіть шукають спеціальні прийоми поводження з ними. Як лікування застосовують стимулятори вироблення допаміну. Давно і успішно. З їх допомогою поліпшення настає у 70-90% дітей. Особливо добре ці препарати діють на дошкільнят і молодших школярів. У нас же вони не зареєстровані, а отже, не виробляються і не закуповуються.
У Росії СДУГ раніше не виділяли в окреме захворювання, а включали його разом з іншими неврологічними проблемами в невиразний діагноз «мінімальна мозкова дисфункція». Гіперактивних дітей лікують в основному заспокійливими засобами.
Як вчити?
До школи ми підготувалися добре. Головне - знайшли чудову вчительку: спокійну, досвідчену, розумну. У неї в класі Живчиків виявилося троє: окрім мого Тимка ще хлопчик Міша і дівчинка Саша. Чудово розуміючи, що висидіти 45 хвилин ці діти не можуть, вчителька під час уроку давала їм маленькі доручення: збігати намочити ганчірку, витерти з дошки, дізнатися в їдальні, чи не пора їй спускатися за сніданками для класу.
... Ця рухова розрядка на 2-3 хвилини дуже допомагала живчикам витримати урок. Міша у неї сидів на окремій парті прямо біля дошки, щоб не відволікав сусідів і не відволікався на них сам. Саша, виходячи до дошки, по дорозі зображала різних звірів - була класною клоунесою, але вчителька робила вигляд, що нічого не відбувається, і привчила клас не відволікатися на Сашині витівки.
У США, де гіперактивними дітьми займаються давно і плідно, лікарі і психологи навчають вчителів спеціальним прийомам поводження з ними. Таку дитину треба часто ... хвалити. У 5 разів частіше, ніж робити йому зауваження! А це, звичайно, непросто: знайти, за що похвалити шибеника, який все робить не так. Причому хвалити треба цілеспрямовано, завжди вказуючи, за що.
Розпорядок дня, будь-яку роботу треба розписувати: що ти будеш робити спочатку, що потім? Як би не дратував вас малюк, треба стримувати емоції. Емоційна реакція дорослого порушить його ще більше, і він ще гірше буде контролювати себе.
Свої вимоги, прохання викладайте чітко, зрозуміло і безпристрасно. Підвищити слабку мотивацію до навчання можна винагородою. Психологи радять американським вчителям за кожну добре виконану роботу, за хорошу поведінку нагороджувати Живчиків приємними дрібницями, наприклад роллю помічника вчителя, правом вибрати парту, за яку він може сісти, похвальним записом у щоденнику.
... Американські вчителі тримають постійний зв'язок з батьками гіперактивних дітей: кожен день пишуть їм звіти, як їхні діти себе вели. А батьки ходять в клуби психологічної підтримки, тому що їм дуже важко ростити своїх Живчиків.